У журналістику молодь приваблює статус вільного художника, шанс прославиться і репутація, яка дає право на легальне вільнодумство.
До уваги абітурієнтів, які обрали жереб Леоніда Парфьонова та Оксани Пушкіної! Існуючий в суспільній свідомості міф про журналістів як про представника Четвертої влади — це, на жаль, просто міф, який має мало спільного з реальністю. Тобто індустрія засобів масової інформації, звичайно, являє собою Четверту владу, питання тільки, яка роль у цій індустрії відводиться окремому журналістові.
У професії журналіста набагато більше прози, ніж піднесеної поезії. Журналістика — це заняття не надто творче, не завжди вдячна і часто мало оплачуване.
Не варто плекати в душі занадто честолюбних надій: журналіст і письменник — професії зовсім різні. Плоди їхньої праці в корені відрізняються один від одного. Перед журналістом ставиться завдання провести на світло не роман, що не п’єсу, що не есе, навіть не довгий і нудний опус з циклу «роздуми біля парадного під’їзду» — до речі, це найпопулярніший у початківців авторів жанр.
Журналістські статті — це, насамперед, грамотно, цікаво і доступно викладена інформація. Стаття повинна бути цікава читачеві, а не тільки самому автору — початківці журналісти спочатку приходить у відчай, коли від них вимагають писати так, «щоб було зрозуміло всім». Видавати статті потрібно в режимі конвеєра, вичавлюючи з власного мозку все нові й нові «небанальні» заходження і кінцівки. Нав’язлива необхідність писати з часом може стати причиною ненависті до чистого аркушу і до друкованого слова, а може розвинутися в хронічну хворобу, коли все відбувається навколо сприймається як інформаційний привід для чергової статті.
Якщо вас захоплюють приклади великих публіцистів минулого і сьогодення, зробіть знижку на те, що вам, швидше за все, доведеться займатися зовсім іншими справами. Попит на Бєлінського нині невеликий. Потрібні, в основному, фахівці іншого профілю. Найбільшою популярністю користуються юні слідопити, які здатні регулярно діставати для свого видання сенсації або розкопувати глибоко зариті таємниці. Якщо сенсації якось не сталося, потрібно її винайти. Таких професіоналів називають «розгрібачами бруду», і вони завжди знайдуть застосування своєму таланту.
Не поспішайте зневажливо посміхатися: якщо ви хочете заробляти на життя журналістикою, вам щодня доведеться робити те ж саме. Головна турбота кореспондента — «продати» інформацію, показавши товар лицем, а для цього потрібно знайти «бомбу» в будь-якому, самому непримітному повсякденному подію. Ви щодня будете відкривати америки в тих краях, де ці америки природою зовсім не передбачені.
Журналістика — це довічна відрядження. Відтепер на роботу вас будуть піднімати нічні дзвінки шефа, термінові справи і невідкладні поїздки, а уві сні будуть снитися кошмари начебто здачі номера. Ви будете в самому центрі метушливим прес-індустрії, яка щоразу через будь дрібного недоліку норовить впасти і поховати вас під уламками.
Однак не варто чекати суспільного визнання за таке феноменальне самопожертву. Абсолютна більшість, починаючи від бухгалтерії у вашій власній редакції, і закінчуючи тими товаришами, про які ви будете розповідати світу у власних статтях, будуть ставитися до вас іронічно, а то і зустрічати в багнети. Журналістів у нашому суспільстві не люблять. Брехня, брак освіти, нечистоплотні заробітки, приналежність до «гнилої богеми» — ось те, що їм ставлять в провину. І мало хто згоден прийняти на віру, що ви-то адже не такий, а, навпаки, грамотний і принциповий професіонал.
Одним словом, журналістика — пекельна робота. Дивлячись на натовпу юнаків і дівчат, які снують по коридорах, наприклад, факультету журналістики, важко зрозуміти, звідки на світі береться стільки трудоголіків, готових у будь-яку хвилину проміняти свій спокій на азартну стрибка з перешкодами. Однак ті з них, хто в результаті починає працювати за фахом, ні за що не проміняють свою неспокійну професію на щось інше. Це те саме що особливої хвороби: спілкування з людьми і активний спосіб життя здатні замінити журналісту сон і відпочинок.
Велика кар’єра маленького журналіста
Вирішивши нещасливий питання, куди піти вчитися, ви тим самим аж ніяк не вирішите іншу актуальну проблему: куди піти працювати. Те, що система працевлаштування та розподілу канула в далеке минуле разом з радянському державою та її законами, вам відомо не гірше за мене. Вуз вам гідну роботу не надасть, тому краще почати підшукувати собі місце ще в процесі навчання. У рідному домі не тільки стіни допомагають, але й викладачі, у яких ви пишете реферати, курсовик та дипломи. Щосили використовуйте своє становище митаря-недоучки: навіть журналістський досвід в богом забутому виданні з часом дасть свої плоди. Неважливо, де ви будете самовиражатися на першому етапі своєї кар’єри, головне — з чогось почати.
Журналістам відмінно знайома розхожа істина: спочатку ти працюєш на своє ім’я, і тільки потім ім’я працює на тебе. Поки у журналіста немає імені, шансів отримати хорошу роботу у нього дуже небагато. Професійну кар’єру найчастіше доводиться починати в якості позаштатного кореспондента, якого годують ноги — і годують не дуже ситно.
Заробити на журналістиці великі гроші можна тільки тоді, коли ви себе зарекомендуєте, і вже не ви будете бігати за редакторами, а самі редактори юрбами будуть носитися за вами в надії заманити вас у своє видання. Настане такий час чи ні, залежить від ваших здібностей, від пробивної сили вашого інтелекту, від деякої частки везіння, ну і, звичайно, від якості вашої освіти.
Отже, ви — внештатник. Найбільший недолік позаштатного співробітництва — це гонорарна система оплати. Звучить красиво, виглядає — не дуже. Гонорар позаштатного кореспондента залежить від платоспроможності редакції, теми, якості та обсягу статті, а також кількості матеріалів, яке ви змогли підготувати до номера. «Політиків» і «економістів» оплачують краще, ніж, наприклад, «діячів культури», причому краще набагато. Крім того, якщо половину ваших текстів забракують, то про бажану сумі годі й мріяти. І марно висловлювати претензії, якщо ваш матеріал уріжуть в чотири рази у зв’язку з раптово нахлинули потоком реклами — заплатять вам, звичайно ж, за скорочений варіант.
робота співробітник персонал 